Звідки в
англійській мові такий безлад?
Джеймс Гарбек BBC Culture
Відомий жарт Марка Твена про те, що англійською ми
говоримо "Манчестер", а пишемо "Ліверпуль", можуть оцінити
всі, хто вивчав англійську мову. Джеймс Гарбек досліджує, чому англійська
орфографія така складна.
Якщо ви вивчали англійську, то вам, мабуть, відомий
вірш Джерарда Нольста Трініте "Хаос".
Поет згадує 800 англійських слів, написання та вимова
яких не піддаються ніяким правилам, наприклад, horse та worse або lord та word.
Спроба написати англійське слово правильно – це як
грати в одну з тих комп'ютерних ігор, де ви завжди програєте. Здається, тут не
обійшлося без чар якогось мага. Але якщо серйозно, жодна інша мова не має
такого безладу в орфографії, який можна пояснити виключно людською природою.
Труднощі починаються з абетки. Будувати орфографічну
систему англійської мови за допомогою латинської абетки – це як збирати дитячий
майданчик з набору офісних меблів IKEA. Але багато інших мов, чия вимова
помітно відрізняється від латинської, наприклад, тлінгітська (мова народності,
яка мешкає на південному сході Аляски. – Ред.) або чеська
використовують варіанти латиниці без жодних проблем.
Отже, що трапилося з англійською мовою? Це історія
вторгнень, крадіжок, ліні, примх, помилок, гордості та невблаганних змін. У
широкому сенсі за всім цим стоять люди та незмінна людська природа, якій
притаманні жадоба, лінощі та снобізм.
Вторгнення та крадіжки
По-перше, жадоба, вторгнення та крадіжки. Римляни
завоювали Британію у I столітті нашої ери і принесли абетку. У VII столітті їх
витіснили германські племена англів та саксів, які прийшли із своєю мовою.
Image captionЗавоювання Британії Норманами у 1066 році
- Гобелен з Байо
Починаючи з дев'ятого століття вікінги захопили
частину Англії. Свідоцтвом їх нашестя є поява кількох нових слів, включно із
займенником they (вони), який замінив староанглійський hie. У 1066 році нормани
захопили Англію, результатом чого стали значні зміни у вокабулярі. У сучасній
англійський мові залишилося багато слів французького походження, серед яких
beef (яловичина), pork (свинина), invade (вторгатися), tongue (язик) та person
(особа).
Через декілька століть після того, як англійці
виштовхнули французів (але не французькі слова), мешканці Туманного Альбіону
почали завойовувати світ: Америку, Австралію, Африку, Індію. З кожною новою
колонією англійська мова отримували нові слова zebra, bungalow, budgerigar. Вправні підприємці-англійці робили
бізнес у різних регіонах і привозили додому не лише солідні прибутки, але й
нові слова. Такі слова називаються "запозичення", хоча їх не
збираються "повертати". Отже, англійська мова – справжній музей
завоювань.
Але до чого тут орфографія? Коли ми запозичуємо слово,
воно приходить з іншої мови, яка може також використовувати латинську абетку,
але мати досить відмінну від англійської фонетичну систему. Багато інших мов,
таким чином, повністю асимілюють запозичення. Так, французьке слово chauffeur
"шофер" перетворилося у норвезькій на sjåfør. А фіни перетворили
strand (пляж) на ranta.
Для деяких слів запозичили вимову, але трохи змінили
написання, наприклад, galosh (калоша) від французького galoche або strange
(незнайомий) також із французької мови – estrange. В інших – орфографія
залишилася, але вимова – змінилася, наприклад, ratio (у латинській вимовлялося
"раціо"), sauna (англійською вимовляється "сона") або ski
(норвежці вимовляють радше як "ші"). А в деяких випадках й написання
й вимова збереглися практично незмінними: corps, ballet, pizza, tortilla.
Ледачі язики
Разом із жадобою іншим важливим етапом розвитку
англійської мови стали звичайні лінощі, або як лінгвісти це називають –
"мовна економія". Фонетичне форма слова змінюється для того, щоб
полегшити його вимову (деякі звуки випадають) або сприйняття на слух (деякі звуки
стають чіткішими).
Під впливом скандинавських мов та французької
англійська позбулася складних староанглійських флексій (закінчень. – Ред.). Дієслово hopian скоротилося до hope
(сподіватися), а згодом голосний e наприкінці
багатьох слів припинили вимовляти.
У деяких словах орфографія збереглася, хоча вимова й
спростилася, наприклад, слово victual, яке зараз вимовляється як
"вітл". Деякі комбінації звуків також спростилися –"kn"
перетворилося на "n", а "wr" – на "r". Деякі
звуки і взагалі перестали існувати в сучасній англійській мові, але збереглися
у написанні слів. Наприклад, звук "кх", якому на письмі відповідало
сполучення "gh", змінився на "ф", як у слові laughter
"сміх" (вимовляється "лафте". – Ред.), або взагалі зник, як у слові daughter
"донька" (вимовляється "доте". – Ред.).
Фонетична система іноді поводить себе примхливо.
Чудовий зразок цього в англійській мові – це великий зсув голосних, який
відбувся між 1400 та 1700 роками. З причин невідомих усі довгі голосні звуки
англійської мови змішалися, ніби вершки у чашці чаю. Раніше see (дивитися)
римувалося із "eh", boot (черевик) вимовлялося як "боут", а
out (зовнішній) звучало як "ут". Але після того як голосні
пересунулися, написання слів залишилося старим.
Image captionНідерландські складачі – Гравюра XVI
століття
Ліниві не лише язик та вуха. Якщо привезти писарів із
Франції, а друкарів з Нідерландів та Бельгії, звідки в Британію прийшли перші
книгодрукарські машини, то вони звичайно будуть слідувати своїм стандартам.
Французьким писарям з впливом латинської на їх мову важко зрозуміти, навіщо
писати cwen, коли на письмі цьому слову відповідає queen. Голландські друкарі
вважали, що в слові gost чогось не вистачало, і ось так з'явилося ghost.
А ще й коли вам сплачують за кожну букву, чому би не
додати декілька зайвихе. Вони однаково вже не мають
ніякого значення.
І снобізм
Але головне, що зробило англійську орфографію такою
непослідовною - снобізм.
Він почався в XI столітті, коли французька стала мовою
аристократії і наповнила новими словами кулінарний, юридичний та поетичний
словники англійської. Снобізм досяг неймовірних висот у добу Відродження, коли
вчені почали схилятися перед класичними творами Античності. Запозичення
робилися оптом. Багато наукові та технічних термінів англійської мови прийшли з
латині та давньогрецької.
Image captionУ добу Відродження в англійську мову
прийшли численні запозичення за латині та давньогрецької
Але науковці також вирішили, що навіть ті слова, які
вже існували в мові, повинні відображати свою класичну етимологію. Якщо слово
peuple (старофранцузьке "народ". – Ред.) походить від
латинського populous, воно має зберегти амулет свого шляхетного походження,
отже, треба додати о, звідси його сучасна орфографія – people.
Слово det (середньоанглійське "обов'язок".
– Ред.) зобов'язане своїм існуванням латинському debitum?
Тоді чому би не писати його через b, щоб ми не
забували про його походження. Так змінилося багато слів, що іноді відображалося
й на вимові. А іноді законодавці орфографії помилялися щодо походження слова.
Наприклад, isle (острів), а раніше ile, походить від
латинського insula (звідси й s), а island має
зовсім іншу етимологію – від староанглійського iegland.
Ще один прошарок снобізму ускладнив ситуацію по обидва
береги Атлантики протягом останніх століть - національна гордість. Орфографічні
спрощення в американській англійській – color замість colour (колір), center
замість centre (центр) – з'явилися виключно завдяки бажанню Ноа Вебстера
(американський лексикограф та мовознавець, укладач "Американського словника
англійської мови". – Ред.) створити
особливий американський варіант англійської мови. Бажання канадців зберегти
британську орфографію на відміну від американців має по суті такі самі
націоналістичні коріння.
А що зараз? Зараз ми навіть не бажаємо писати слова
так, як вони звучать. Що скажете про таке написання, як hed, hart, lafter,
dotter та det (неправильні варіанти написання англійських слів had, heart,
laughter та debt. – Ред.)? Здається
безграмотним? Або дратує своїм спрощенням? Так. Ось й відповідь. Ми
насолоджуємося незручностями англійської мови, тому що вони дають нам
можливість безпомилково визначати, хто є "правильного сорту", а хто –
ні. Ми зробили з мови дуже корисний соціальний фільтр.
Складна та непослідовна орфографія англійської мови почалася
з жадібності, підкріпилася лінощами та розквітла на снобізмі. Дійсно, історія
англійської мови – це історія людського пороку, до речі само слово vice (порок)
запозичене з французької.
